Масонство – морально-етична система, яка виражається в алегоріях і ілюструється символами, причому більшість їх запозичене з інших культур. Послідовники цього руху прагнуть до морального самовдосконалення й духовному росту в рамках тієї релігії, яку кожний з них сповідує.
Відповідно одній з версій, історія масонства бере свій початок із часів будівництва собору Святого Петра в Лондоні. Його зведенням керував архітектор, професор математики з Оксфорда, сер Кристофер Рен. Собор будувався довго – з 1675 по 1710 рік, і нібито для залучення уваги громадськості до його зведення й пошуку засобів народилася ідея заснувати артілі мулярів ( mason у перекладі з англійського — «муляр»), які будуть не стільки будувати будинок, скільки міркувати про це.
Символами нового руху стали знаряддя праці муляра: кельня, схил, циркуль, косинець. Виникли три ступені ієрархії – учень, підмайстер й майстер. Масонські збори назвали ложами (у перекладі з англійського — «сараї») за аналогією із сараями, де зберігали свої приналежності середньовічні муляри.
Загальноприйнятим символом руху став трикутник, усередині якого розташовано відкрите око — «Промениста Дельта», що нагадує масонам про всепроникнення Творця, Архітектора Всесвіту й Вищого Буття. Це головний масонський знак першого градуса, ступені учня.
Зображення ока було запозичено масонами із християнства, де він є символом «Всевидючого Ока» провидіння, а сам трикутник – символом Трійці. Варто також відзначити, що ще задовго до християн трохи інше зображення «Всевидючого Ока» — Очей Гора – використовували прадавні єгиптяни.
Інший символ масонства – акація. Вона вважається одним з основних знаків суспільства й пов'язана з так званою «Легендою про смерть майстра Хирама». Схил у масонстві є символом прагнення до досконалості, рівень – рівності, циркуль – помірності й розсудливості, прагнення до вищого й духовного, а кельня має на увазі зміцнення братніх зв'язків.
В 1710 році собор Святого Петра «вільні муляри» все-таки побудували, а масонські ложі залишилися. Рух перекинувся на інші країни Європи, США, одержало пишні назви, обзавелося новою атрибутикою.
Перша достовірна звістка про початок масонства в Росії ставиться до 1731 року, коли гросмейстер Великої Лондонської ложі лорд Ловель призначив капітана Джона Філіпса Провінційним Великим Майстром для Росії.
Первісна більшість членів російських лож були іноземцями – офіцерами на російській службі й купцями, але потім туди стали вступати й наші співвітчизники. 1 серпня 1822 року масонські ложі («суспільства фармазонів») були офіційно закриті найвищим рескриптом Олександра I.
Новий етап поширення руху в країні ставиться до початку XX століття, коли стали популярні ложі так званого «Великого Сходу Франції», згодом перетворені в «Великий Схід народів Росії».
Після Жовтневої революції 1917 року масонські організації були заборонені, і члени лож активно переслідувалися НКВД. Уцілілі масони бігли на Захід, і дуже скоро трохи росіян лож міцно влаштувалися у Франції. Пізніше, під час Другої світової війни росіяни, що залишилися в Парижу, і французькі ложі закрили гітлерівці.
Відродження російського масонства почалося з падінням СРСР. 24 червня 1995 року під егідою Великої Національної Ложі Франції була заснована й освячена Велика Ложа Росії, під юрисдикцією якої були засновані й зараз працюють 20 майстерних лож, що постійно ухвалюють нових членів.
Незважаючи на таємничість ритуалів і закритий характер руху, деякі подробиці прийняття в члени ложі все-таки відомі. На початку церемонії кандидата заводять у Кімнату Міркувань, стіни якої пофарбовані в чорний колір. Тут людина пише на папірці морально-філософський заповіт, свої побажання й обітниці у відношенні себе й інших людей, своєї країни, родини й людства в цілому.
Перед введенням у храм, де відбувається присвята, кандидатові зав'язують очі. У знак смиренності він «ні одягнений, ні роздягнений»: йому засукують праву колошу й знімають лівий черевик, ліву грудь оголюють у знак відкритості серця. Усі цінності («метали») відбирають, на шию надягають мотузку, що символізує узи людської недосконалості.
У храмі має бути вислухати наставляння й пройти ритуальні випробування: взяти участь у сценах і діалогах, що пояснюють моральну складову масонських ідей. Наприкінці церемонії неофіт приносить урочисте зобов'язання перед Священною Книгою тієї релігії, яку він сповідує. На неї кладуть циркуль і косинець.
Нарешті, з очей кандидата знімають пов'язку, говорячи при цьому, що він тепер «пройшов випробування й гідний Світла», на нього надягають масонський фартух. Головний на церемонії (Високоповажний Майстер) повідомляє присутнім, що вони знайшли нового брата й призиває допомагати йому в труднощах.
Часта присвята проводять під музику, щоб зробити ще більше враження на кандидата.