І так з головною психологічною ознакою смерті ми визначилися – це відсутність бажання жити. Давайте для симетрії розглянемо кілька фізичних ознак смерті. Вони бувають двох видів, далекі й близькі, тобто ті які наступають безпосередньо перед самою смертю, і ті які з'являються за якийсь час до смерті ( від місяця до напівроку). До далеких ознак можна віднести симетрію особи. У переважної більшості людей обидві половинки особи не симетричні, тобто мають невеликі відмінності. Якщо дивлячись у дзеркало, ви помітили, що ваша особа стала симетричною, це значить, що настав час готуватися до переходу. З інших, зовнішніх знаків смерті, що наближається, можна відзначити зникнення відчуття світла або кольору під час натиснення пальцями на віка прикритих очей у перший день кожного місяця. Якщо ви після натиснення на очі не відчуєте ніяких змін у колірних відчуттях, то Смерть ваша вже близька.
Те ж саме можна сказати й відносно відчуття у вухах найтоншого дзенькоту або резонансу, — якщо він більше не відчувається, то слід почати свою підготовку до вмирання. Багато може також розповісти тямущій людині й незвичайно блідий кінчик носа, що передвіщає смерть ще за кілька днів до неї. Є й більш близькі ознаки, три з них є основними: 1) відчуття ваги в тілі – «земля у воді» 2) відчуття холоду, немов тіло виявилося у воді, яке поступово переходить у пропасний жар – «вода у вогні» 3) відчуття, немов тіло розривається на дрібні атоми – «вогонь у повітрі». Кожна ознака супроводжується зовнішніми змінами, такими як: втрата контролю над лицьовими мускулами, втрата слуху й бачення, переривчастий подих перед непритомністю. Я не буду більше описувати ознаки, але якщо вони вас цікавлять, ви можете звернутися до спеціальної літератури, дуже гарна щодо цього книга Ориса «Мистецтво вмирати».
У відмінності від тибетської і єгипетської «Книг мертвих» вона написана сучасною зрозумілою мовою з мінімумом санскритських термінів і по суті є практичними довідником по «некропедії», своєрідними підручником по підготовці до досвіду справжньої, реальної cмерті. Людина вмирає тільки раз у житті й тому, не маючи досвіду, як правило, вмирає невдало. Придбати необхідний досвід допоможуть книги про смерть. Вони, звичайно, не гарантують сто процентного успіху, але зате зможуть допомогти зрозуміти основи процесів, що відбуваються з вами під час смерті. Знання цих процесів допоможе вам не розгубитися в момент власної смерті. Згідно всім релігійним навчанням момент смерті є одним з найважливіших моментів у нашій еволюції. Тому – що саме він і визначає умови нашого подальшого існування. Недарма у всіх релігія у момент смерті необхідна присутність духовного наставника, що б полегшити процес смерті й направити душу в потрібне русло. На превеликий жаль сучасне урбанізоване суспільство не надає цьому процесу певної уваги. Рідко коли до вмираючого кличуть його духівника, хоча в ролі духівника може виступати не тільки священнослужитель. Духівником може бути й родич умираючого й це навіть переважно, тому що такій особі довіри більше.
Вмирання — це процес зіткнення з Вічністю. Піфагор у своїх містеріях говорив; «Земне народження є смерть, смерть є воскресіння з погляду бачення духовного». Момент смерті нічим не відрізняється від будь-якого іншого. Це черговий життєвий досвід, який потрібно зустрічати пильнуючи. Зміна обох життів необхідна для розвитку душі, де краще вмирати, відповідь однозначна: звичайно в будинку, в колі рідних і близьких. Я знаю, процес смерті не дуже приємний для навколишніх, тому що нагадує їм про власну кончину. Багато намагаються позбутися своєї вмираючої родички, поклавши їх у лікарню – це абсолютно не правильно. Подумайте, вам адже теж колись прийде вмирати, як би ви прагли, що б це відбулося й зробіть відповідні висновки. І ще ви повинні пам'ятати, що кожний сам вибирає момент, до якого він прагне жити. Буває, що всі ми бачимо, що лікування пошук, але людина просить нас, його лікувати. Як надходити в таких випадках, відповідь однозначна, якщо у вас є можливість треба лікувати. Можливо, ви втратите в матеріальному, але зате нескінченно багато придбаєте в духовному. Не нам судити людину, і якщо він просить про допомогу й у нас є можливість допомогти, ми повинні допомагати, як би нам при цьому важко не було. Не можна так само нав'язувати лікування людині, якщо він розв'язав піти — це його право вмерти, як він прагне. Я не прихильник евтаназії, кожний повинен постаратися до кінця надолужити свою карму, як би це важко не було.
Дуже показова в це випадки смерть мандрівника Тур Хейердала. Коли в нього виявили рак, він сказав: «Я добре жив, і прагну добре вмерти» і відмовився від лікування, хоча мав досить грошей, що б продовжити лікування. Він віддав перевагу гідно вмерти, чим продовжити своє існування ціною неймовірних матеріальних і моральних витрат. Не багато у нашому світі здатні на такий рішучий крок, і він не покінчив життя самогубством, він просто дав їй можливість згаснути природнім способом. У цьому контексті кілька слів про самогубців. З погляду еволюції це абсолютна дурість. Не можна в такий спосіб уникнути своєї карми, такими діями ви лише затримує її на якийсь час. У наступнім втіленні ви змушені будете почати з того місця на якім зупинилися в попередньому житті. Так якщо в такій відстрочці зміст? Самогубство це не тільки прояв боягузтва, але й крок назад на шляху еволюції душі.
Більшість із нас чіпляються за своє жалюгідне життя руками, що трясуться, затрачаючи на це колосальні матеріальні засоби, що б хоч на небагато продовжити своє життя. Яку й життям назвати не можна, так нікчемне існування на лікарнянім ліжку. Треба чесно визнати в цьому більша провина лікарів, це вони дають нам незбутні надії, навіть якщо бачать, що кінець неминучий. Це лихо всієї західної медицини, яка лікує до останнього. Деякі несумлінні лікарі цим користуються й викачують із вмираючих і їх родичів останні гроші. На сході прийнята зовсім інша концепція; там, якщо лікар узявся лікувати хворого, а той умер, це поганий лікар і до нього постараються більше не звертатися. Але якщо лікар відмовиться лікувати хворого, мотивуючи тим, що нічим допомогти, не може й хворий скоро вмре його, ні хто не засудить, а навпаки він знайде повагу в очах своїх пацієнтів і їх родичів. Ця відмінність у підходах засноване на різнім розумінні сенсу життя для східних і західних людей. Західні люди більш прагматичні в сприйнятті матеріального світу й менш духовні, східний тип навпаки більш духовний і менш матеріальний. Ми й самі це прекрасно бачимо, матеріальний прогрес іде із заходу, матеріальний рівень життя вище на заході, чому на сході. Схід же пропонує нам духовний шлях розвитку, на противагу матеріальному благополуччю. Зараз ці дві концепції світосприймання кооперуються між собою, і на світову арену виходить нова концепція сприйняття світу, але це вже тема окремої розмови.
І так, розглянемо докладніше сам процес вмирання. Перше: нехай у кімнаті зберігається мовчання. Усі ці плачі й голосіння не допомагають вмираючому, а навпаки відволікають його. Коли люди зрозуміють дійсний зміст смерті, то весь обряд смерті не буде носити настільки сумний відтінок, це скоріше буде нагадувати врочистий обряд проводів. Адже весь цей сум і туга про збіглий обумовлена тільки нашим не знанням дійсних процесів життя. Тишу може порушувати тільки читання заупокійних молитов, а ще краще наставлянь про смерть, якщо такі є. Тепер про положення тіла вмираючого: верхівка голови вмираючого повинна бути символічно спрямована на схід, а руки й ноги схрещені. Саме в такому положенні тіла душу легше всього його залишає.
Сам процес вмирання може тривати від декількох хвилин до декількох годин, і у вас повинне вистачити терпіння пройти його до кінця. Ви повинні мислити тільки позитивно про вмираючого, краще при цьому згадувати самі приємні моменти спільного життя. Врахуйте, що померлий може вас і не чути, але зате дуже добре буде сприймати ваші думки. Світ мертвих взаємодіє з світом живих, значно краще, чим ми живі з світом мертвих. Тому не зліть вмираючих, що б не створити собі проблему. Адже не дарма говорять: про померлого тільки добре, або взагалі ніяк. Згодом вплив померлих на живі слабшає, але на першому етапі воно дуже сильно, врахуйте це. Не робіть помилку деяких, які витративши гроші на лікування родича, після смерті починають про це привселюдно шкодувати. Таке лицемірство може образити померлого, і він може створити вам проблему на духовному плані. Вже краще відмовтеся від лікування ще при житті вмираючого, чим шкодуйте про витрачені гроші після його смерті. Не лицемірте, будьте чесні стосовно себе й навколишнім, знайдіть у собі сили відмовити вмираючому, але помніть, усі ми колись помремо й ви теж.
Тепер кілька слів про те, як краще вмирати. Більшість прагнуть вмерти швидко й у сні. Згідно з ведичними знаннями смерть у сні не найкращий варіант, тому що відбувається не свідомо й досить висока ймовірність потрапити, не в кращі умови наступного існування. Краще вмирати у свідомості й у присутності близьких осіб. Дуже важливо вмираючому вибачити всі образи, які заподіяли йому, що залишаються в живих, не варто нести із собою в посмертний світ вантаж образ. Це ж стосується й живучих, вибачите вмираючому всі образи, які він вам заподіяв, він однаково вже не зможе їх виправити, а вантаж непробачених образ ще довго буде тягти його до землі не даючи досягтися звільнення. Ті ж ведину затверджують, що чим важче людина вмирає, тим більше кармічних наслідків він несе із собою. Якщо подібне трапилося з вами, знайдіть у собі сили пройти цей шлях до кінця. Не намагайтеся їх уникнути це не можливо, ви можете розтягти наслідку тільки в часі, а якщо в цьому зміст? Швидко й красиво вмирають тільки праведники яких не так уж і багато. Усі ми тією чи іншою мірою маємо, якісь гріхи, так що не переживайте. Зникнути на очах у тисяч людей можуть тільки великі присвячені, чиї тіла настільки очистилися від кармічних наслідків, що можуть розчинитися прямо на очах подібно туману. Ми ж прості смертні й будемо вмирати, як це заслужили, але поки ми живемо повинні пам'ятати, що гарними вчинками ми можемо заслужити й більш приємну смерть.
Тепер про те, що найкраще робити з тілом, кремація або закопати останки в землі. Християнська традиція віддає перевагу похорону тіла в землі, хоча все-таки перевага кремація тіла. Існує маса доводів на користь кремації, починаючи з того, що це більш гігієнічно й займає менше місця. Але найголовніший полягає в тому, що це дозволить нам дуже швидко вступити на етап посмертного існування за рахунок прискореного звільнення тонких провідників нашого тіла. При кремації це відбувається протягом декількох годин, замість декількох днів при похованні тіла в землю. Який спосіб вибрати – вирішувати вам. І врахуйте всі ці величезні пам'ятники й мармурові погруддя мертвим ні до чого. Як сказав Дідро Дені; «Гнити під мармуром або під землею, однаково гнити». У стародавності всі ці знаки на могилах ставилися лише з однієї метою нагадувати нам про померлих. У наш час і в нашій країні це ухвалює гіпертрофовані форми. Зайдіть на цвинтар, і ви побачите, що люди змагаються в тому, чий пам'ятник крутіше й більше. Забуваючи при цьому про самих покійних й згадуючи їх у кращому випадки в день покори. Для покійних головне наша пам'ять про них, матеріальні атрибути їх уже не хвилюють. Так що подумайте, дорогий пам'ятник – це данина покійному або данина вашому марнославству: «От який я крутий, я можу, а вони ні».
Особисто я намагаюся сприймати смерть як якийсь перехід на інший план буття. Я заздалегідь заготовив собі надгробну плиту з написом; «Життя пройшло, от підсумок: жив не тому що праг, а як міг». Між іншим, заздалегідь готуватися до смерті було прийнято на Русі за довго до появи тут християнства. І в невеликих селах цей звичай і досі зберігся, там заздалегідь готовлять для себе труну. Я пам'ятаю, як у дитинстві мене шокувала труна на горищі будинку мого друга в селі. Сам хлопець сприйняв труну цілком спокійно: «Це діда» – сказав він мені; але найбільше мене вразило те, що дід його був цілком бадьорим дідком і зовсім не збирався вмирати. Я ні в якій мері не призиваю вас купувати труну й ставити її в передні вашої дві кімнатної квартири й тим самим лякати своїх друзів, просто будьте готові морально й усе.
Не бійтеся смерті, вона однаково прийде до вас, просто готуйтеся до неї й тоді вона не застигне вас зненацька. Хоча й це досить сумнівно, тому що смерть завжди приходить зненацька, навіть якщо її чекаєш. Нагадаю вам слова Воланда з «Майстер і Маргарита» Михайла Булгакова: « Так, людина смертна, але це було б ще півбіди. Погано те, що він іноді раптово смертний, от у чому фокус». Помніть: лише незрілі душі боятися смерті, будьте зрілими.